дурний поете,
ляж собі в ліжко,
закрий собі очі папером
від світу,
і зовсім тихесенько,
тишком-нишком,
вплетись у матерію
ковдри світлу.
дурний поете,
тобі написати
учені трактати
про риму - легше,
аніж розтопити
два змерзлих боліди
на самім вершечку
твоєї вежі.
дурний поете,
помри й закопайся,
лиш тільки блокнот свій
залиш на полиці,
бо небо тобі -
срібляста таця,
яку, приручені,
носять лисиці.
дурний поете,
забий на риму,
бо рима на тебе давно вже
забила,
брандспойти її
твоєму серафиму
давно обпалили, мов курці,
крила.
дурний поете,
лиш тільки не в ліжко,
і очі щоб тільки відкриті
для світу,
і голосно, різко,
не тишком-нишком,
ти ковдри порви
матерію світлу.
класненько! 
