Стилет стелить рани,
й на місці розтане
глухий звук
із вуст нерухомих,
із вуст олов'яних:
І ти, Брут?
І раптом озвуться,
у танці зростуться
уривки овацій,
Помпея всміхнеться,
й розірвуться пуття
в зрадливих повстанців.
Ввійде сьогодення
й сипуча, пастельна
увірветься осінь,
крізь крики машинні,
гучні, безупинні,
осінні б'ють грози -
це зраджені звірі,
злі, знавіснілі,
взивають до муки
у час боротьби
і в години безвійні
"І ти, Брут?"
Стилети столітні
кордони митні
проходять беззвучно,
та можна почути
печальні етюди:
"І ти, Брут?"
