Я - звичайний юнак,
життя моє просте та буденне.
Я на вигляд - простак,
Та в душі моїй звір несмиренний,
Намагаюсь бути таким як усі,
Та дістало життя однотипне.
Намагаюсь любити цей світ у красі.
Та чомусь лише бруд так і липне.
Я б хотів в небесах політати,
Підкоряти висоти, немов альбатрос.
Але доля кидає за ґрати,
Обрізає крила матрос.
І в душі теж обрізані квіти,
І в душі залишилось лиш зло.
Не ціню вже я душу, як діти,
Замість квітів зело проросло.
Я злий, та про одне лише мрію,
Що зумію хоча б лиш на мить.
Я у відчаї маю надію,
Що зумію цей світ полюбить.
