Про перший погляд
(Він..)
Існує на світі такий біль, який йде не від тіла,а від душі. Від нього немає ніяких ліків, немає обезболюючого і терміну дії також немає. Словами його не описати,бо нема таких страшних слів ; краскою його не намалюєш, бо немає таких похмурих кольорів . Цей біль спричиняє те ,що мало б викликати лише радість,лише щастя. Але відбувається якийсь збій у програмі,всі налаштування летять шкереберть і кохання причиняє біль. Я любив, справді любив,а вона.. вона вирішила,що нам потрібно розстатися. Я цинічно усміхнувся і навіть щось відповів, але вона не почула..вона вже лежала у ліжку іншого. Я не плакав, я не заливався алкоголем і навіть не покинув навчання . Вдень я був тим самим хлопцем, все ті ж жарти,все та ж усмішка, а вночі.. як добре ,що мене ніхто не бачив вночі. Я хотів померти , але виявилося , що не здатний на самогубство. Коли стояв на краю і від бажаного спокою мене відділяв лише крок ,я зрозумів, що хочу жити. Я хочу поїхати в Австралію,я хочу пірнати з аквалангом, я хочу стрибати з парашутом. Я так багато ще не зробив у цьому житті. Тоді я спустився на підлогу, пішов на кухню і зробив собі чай. Як би вам не було погано в цьому світі – пийте чай,це єдині справжні ліки. Ось так і минали мої дні, ідеальна гармонія : я,мій біль і чай. Я більше не думав про кохання, про справедливість і про неї. Я просто жив,просто старався отримувати від життя все найкраще. Не сподівався вже зустріти кохання, але в серці жила надія. Можливо,я невиліковний романтик ,але я не втратив віру в кохання, навіть після зради. Одного ранку я проснувся і не бав бажання навіть відкривати очі,таке буває часто. Найважче це заставити себе встати з ліжка, а далі вже легше – далі я ,біль і чай. Я йшов на навчання і дивився на цей світ : прекрасний,сонячний, чистий. Людина не варта цього світу ні на грам. За що нам така велика благодать? Сьогодні був незвичайний день, бо я побачив їх. Вони – це пара божественних очей, які дивилися на мене. Я ніколи не думав, що хтось буде дивитися на мене так . Мені здається, що вони все зрозуміли,все побачили : заглянули в саму глибину моєї душі. Я злякався, злякався, бо не хочу ,щоб хтось бачив мій біль,щоб хтось знав,як мені погано. Я не міг відвести погляду від цих великих, наче душа,від цих глибоких,наче горе очей. І знаєте, я зовсім не замітив чиї це очі, але я відчув, що вони такі рідні,такі дорогі. Я ще довго шукав ті очі в порожніх коридорах,в переповнених маршрутках і в своїх снах... ті оці були такі рідні,такі дорогі
ID:
656561
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.04.2016 09:54:20
© дата внесення змiн: 02.04.2016 09:54:20
автор: ВікаВишнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
