Блукаючи в часі, дорогами схожими
штовхав все із сенсом вози
та ось я наткнувся за царствами божими,
на чорні й міцні терези.
І ясно було, що наповнити чашу
усім що нажив, маю я.
Нарешті життя своє марнеє зважу
і піду в безмежні поля.
Я скинув усе, що на возі я віз.
Усі мрії й бажання заснули
і до стрілки мій погляд одразу поліз,
але та навіть нуль не минула.
там - оДразу поліз... 
