Немає в мене батька, нема й авторитета…
Є лиш байдужий погляд пожовклого портрета.
Матір знесилена, постійно працює –
Як же мені тепла родинного бракує!
Роботи я не маю, навчання не вдалося.
Невже це вішає ярлик «даремно родилося»?
Нікому не потрібен, не маю настанов.
Душа шукає порятунку від злиденних оков.
Вона його знаходить в полі,
на вулицях, у лісі, біля рік.
Він криється у волі –
Я вже сильніший, ніж торік.
Не знаю, що для вас всіх добре,
Не знаю й, що вважаєте поганим.
Мене щасливим вітер робе,
Та, може, трохи і зухвалим.
Я звик до хвиль, до сонця, до трави,
Але не мав я справ з такими, як от ви.
Не працював ніколи у дружній я команді.
Хіба що був колись у невідомій банді.
Ми брали вільні іноді човни,
Але, пропливши вдосталь, повертали.
Ловили рибу, як могли –
Сітками, гілками, живцями.
У світі вулиць треба вічно захищатись
Від ватажків, від копів, просто від людей.
Не прийнято у нас тікати чи ховатись,
Не пошкодують потім світлого обличчя і ясних очей.
Нікого не цікавить ні на мить,
Що відбувається на серці, в голові.
Та й рідним вже дізнатись на кортить,
Що призвело до «агресивності»,
Як кажуть люди ділові.
Я просто звик давно до цього світу
Скритності, де грубість жаху зачинатель.
Спасибі, що відкрив мені завісу
У новий світ шановний вихователь.
Коментар: У тексті зустрічаються порушення мовних норм, використані заради яскравішого зображення внутрішнього світу героя.
Дякую за Ваш відгук. Для мене важлива Ваша думка. Під час написання вірша я використала звертання,адже це мовчазний діалог з вихователем, тому поставила кому. Але Ви маєте рацію. Без неї краще. Ще раз дякую
