Їй ніколи не дарували квітів.
Вона їх у горщиках усюди мала.
І двадцять котів, найтепліших у світі.
Вона їх любила, щодня годувала.
Велика квартира на п’ятому поверсі.
І вид з вікна на зоряне небо.
Жила так як вміла: тихо, по совісті.
Мала, що мала – усе, що їй треба.
Сніданок для себе лише готувала.
Жила не в розкошах, та й не убого.
Мала, що мала, любила, що мала.
Їй більше не треба, напевне, нічого.
