Мамо,
мене ти навчила
В непролазних стежках –
Не топтати калину,
У ятристих вітрах –
Не повзти на колінах...
«За розкутими мріями,
За лелеками – ввись…
Та у відчаї лютому
Доню ти не зігнись –
Бо немає від себе утечі
На розпуття
олжистих
світів,
Не ступи
на поріг самозречі,
Не зрони
в світ блаженний ти гнів:
Бо нема
від гріхів сих спокути
Бо немає
назад вороття –
Ти іди,
хоч вітрища у груди,
Хоч ворони зустрічні
сичать»
Мамо,
мене ти навчила
Садити калину
Любити ніжнінь солов’я…
Й шляхами неспинно
Свічиться молитва Твоя.
