«Ось я – пошли мене, Господи!»,
Каже кожен із них і йде,
У кишеню ховаючи проскуру
І небо, безжалісно голубе,
Розтушоване пучками
Зосереджених ангелят між шкільними темами…..
А тим часом наступні
Досхід сонця шикуються в ряд
Самозречено чола вінчають тернами –
Новочасні мученики….
І жінки навколішках жебонять :
«Вбережи від скверни…»
І в жалобу поринув край,
Як Сіону пагорби,
І таким нескінченно довгим здається сон
На межі із явою…..
Знов торкаєшся молитов губами спраглими:
«Отче наш,
Визволи нас від лукавого»….
