Якщо мене читають – це хвала,
та не мені, а істині, і слову,
і читачеві, що шанує мову.
Моя аудиторія мала –
якраз, аби продовжити розмову
у руслі теми круглого стола.
Коментарі – це явно не дебати.
Про се і те читач повинен знати,
але воно на жаль – ні се, ні те.
Глухонімому б́а́йдуже. Зате
поети не міняють на карати
одне почуте слово золоте.
Його не буде, залунає скверна.
«Забембає» кімвалами мізерне
луною од серпа і молотка.
Імперія упевнена напевне,
що українська нація поверне
голоблями до нації совка.
Не запрягай дохлятину у воза,
або таке, що теж – ні те, ні се,
а їде попер́еду паровоза.
Не ясно ще, куди його несе
ця явно не поезія, а проза,
хоч рима є і мова – над усе.
Великому далеко до смішного,
якщо його не викотять на сміх,
заради дутих успіхів, утіх.
Є істина, що варта дорогого,
як сльози у Великого Німого,
де тільки Чарлі утішає всіх.
Не уявляй, що ти великий мачо,
коли поїдеш тачкою на дачу.
Нехай до Магомета йде гора.
О, читачі! Наївна дітвора.
Не осуди!
Писаки не ледачі,
коли писати –
не дитяча гра.
Розу-У-умно написав! Не хочется попадати у писаки! Краще у читаки! Бо ж чукча, і той... писака! 
