Коли настане той момент,
розкриються крізь сльози очі.
І вийду я в окови ночі...
Лиш звуки тиші мій акомпанемент.
Вдихну свободи ніжний солод,
в обійми вітру я впаду.
Заповнить груди дикий холод.
Як квітка восени я опаду.
Пройде усе: любов, стук серця, біль розчарувань,
по жилам перестане витись кров...
Достатньо стомленому тілу цих страждань,
досить вже чекати від недолі настанов!
- - - - - - - -
Усе пройшло. Забула ким була я,
і гасне вогник стомлених сердець.
Душа вся стерпла,словами я німая,
А в дзеркало на мене глянув недомрець.
- - - - - - - -
Розквітни ж ти, душа моя,
Розправ свої важнії крила,
нехай повалиться гігантська брила.
А ти лунай у співах солов'я.
