у снах приходить закіптюжена примара,
ідіотський клон — стара горбата діва Радість,
що шепоче потрісканими губами
слова солодкого кохання.
усміхнись, моя люба, на свої кутні.
а я заспіваю тобі баладу,
яку склав мій знайомий вішальник.
обійми мене своїми ніжними білими кісточками —
і я з тобою танцюватиму,
поки не розцвіте сонячна квітка.
допоможи знайти, о Радосте, твоє кам'яне серце.
бо своє я загубив.
чуєш гарчання й гризню?
це Хіть та сестра Гординя дожирають його.
а я відчуваю незрозумілу втрату —
немає серця.
але є моя приятелька Радість.
