Серед них є загиблі і ранені є.
Вони в полі, бува, надають допомогу.
Бачать смерті потуги, каліцтво страшне.
Просять сил їм додати у Господа Бога.
Є такі, що лишили домівки свої,
Теплу ковдру на ліжку, в шкатулці намисто.
Вже забули про те, що таке вихідні,
Зустріч в колі родини, прогулянки містом.
В них робота добово конвеєром йде.
Терористи вогню для солдат не жаліють!
Часто тіло, неначе свинцеве уже,
Серце глушить мотор, руки, спина німіють.
Та спитай їх: «А, може, додому пора?»
Ні один не наважиться «так» відказати.
Ні один не покине важкого поста,
Ні один не залишить солдата вмирати.
патріотичний гарний вірш 