...бо смерті нема: лише вулиця, сонцем змелена,
трамвайна зупинка на розі й рука в руці.
розсипані килимом атласу, мов олівці,
ми оживемо в папері штрихом невпевненим,
на синьому – висипом зоряних острівців.
новий виток. рот, наповнений свіжої м’якоті.
небо, залите по вінця зарізаним днем.
курний провулок. скрип’ячий, тихий щем.
ми не вмираємо:
нас заливає дощем,
щоб, усміхнувшись веселками, знов заплакати.
бо ж народитись – це стати небесним пензликом:
спалахом щастя стекти по його щоці.
вулиця, сонцем змелена.
сотий з мільйонів разів.
ми летимо на світло, немов метелики -
краплями музики
вмерти в його красі.