я не вмію читати думки
і люблю коли кажуть прямо.
навіть якщо боляче і зухвало,
та завжди краще знати правду
бо так склалося, що не вічні ми таки
нам постійно риють ями
між зітхань і дурних пробачень
коли розминулися вже всі літаки
надзвичайно дорогі квитки, нам дешеві драми
не замінять важливих побачень
у буденні дні летимо
як осіннє листя - зриваємось з дерев
остання зупинка. кава-латте - мчимо
і за вітром, через "важливі" калюжі слів - бар'єр
а до істини ще о-го-го....
бо незакінчені справи, як ми
без ствердних речень і обіцянок
іноді залиті нікчемними прісними слізьми
безпорадні і кволі як повії з автостоянок,
такі завжди встигають втекти.
я ж не вмію писати вірші
недоречно вставляю позичені фрази
так незручно і неохоче переходжу на близьке "ти"
і хотілося б швидше. та не все одразу
а до того часу ти вже встигаєш піти
коли давно забутий авіарейс
дає можливість летіти - як на згадку
взяти квиток в одну сторону,
шукаючи знайомих очей,
буде як найдоречніше їх впізнати в зоні посадки.....