Вчорашній сон - то тільки сон,
Неважко вигнати диявола не тямлячи.
Нелегко проповідувать любов,
Коли вона в тобі живе згасаючи.
Бо ти насправді сам на цій планеті.
Довкола люди й шум? Всього лиш фон.
Що ми з одним крилом - Землі тенета.
І все ж боїшся сам, хапаєшся за телефон.
І самозречення, мабуть, дурниця,
Тим більш для тих, кому нема кого зрікатися:
Душа давно вже загубилася,
А з нею совість, навіть не покаєшся.
Чому ж тоді не втрачене ще дихання?
Навіщо пульс, як час, прискорений?
Думки крізь ніч чому ще не затихли?
Як плівка проявляється: загублений - не скорений.
Так, вихід інколи простий: направо й до кінця;
Шукати відповідь із поміччю антонімів -
Звичайним "є" перемогти "нема",
Буденним ранком вечір втомленний.
В контекст життя вплелася нитка Аріадни.
Контраст життя - не смерть, а тінь.
Бо смерть - то нуль, який не немає протилежних...
Собі самому заперечити - найвважче із умінь.
Собі самому заперечити й не здатися.
По-іншому, напевне, і не вийде.
Із білим прапором на атоми розпастися -
Лиш для байдужих гарна перспектива.
verLOREN^
30-31.08.14