NNnnВ эту ночь я буду лампадой
В нежных твоих руках…
Не разбей, не дыши, не падай
На каменных ступенях…
…Я буду пылать иконней –
Не ты ли меня зажег?
М. Волошин
Не тлій ти мені лампадно –
Іконно у серці палай!
Не я там, на сходах падав,
А ти там зі мною пила
Нектар запізнілих весен,
Отруту сумуючих зим...
О, як без сталевих весел
Пливти за маршрутом твоїм?
І як осягнути мозком
Нестримність твоїх орбіт,
Як зрозуміти – бозна –
Бурхливість твоїх планід,
Де люто ревуть буревії,
Й вирує стобальний шторм,
Тремтять діамантами вії
Від твоїх неосяжних норм!
І враз замовка моє серце
Від здобутків любові й втрат.
...Надривно виспівує скерцо
Під скрипіння до раю врат!
Чудово! Коли за якійсь час відійшов від ліричності вірша та якихось навіяних ним спогадів, спробував дістатися до суті мелодійності, так би мовити зрозуміти, чому герой виспівував скерцо саме біля врат раю... суть вразила! Невже від її неосяжним норм герой так її і не осягнув??? А ще, мабуть, ритм скерцо йому задали чудові алітерації, якими пронизаний вірш! Тоді стає зрозуміло, "якщо кохаєш, то кохай, а не тлій"-подумав наприкінці герой
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таки ж так, Олеже! Дякую за розуміння і детальний аналіз твору.