Місяцю, ти світиш всюди,
Тобою милуються люди,
А ще ти знаєш всі секрети,
Нічні падіння й милі злети...
Скажи тоді, чому душа
Така тривожна і сумна?
Невже не досить тої ночі,
Щоб не ховати свої очі?
Щоб приділяти трохи часу,
А не з обличчям "нуль на масу"
Пройти й не глянувши сказати,
Якесь словечко - привітати?
Чому так важко ну хоч трішки
Звернуть увагу не на ніжки,
А в очі мої мирно глянуть?..
Дні і ночі вільно тануть...
Раз так, то хай ніхто не знає
Його думок... Чи то він просто грає
На почуттях, на сподіваннях,
На радощах і на бажаннях?
Завмерло серце... Спать не хоче...
Неначе щось його там точе...
О місяцю, здійсни прохання:
Сховай те справжнєє кохання,
Нехай не знають добрі люде,
Що далі в моїй долі буде...
дякую)
