Вечір- ну що лишається робити,
Дітей, дружину пригадав;
Лиш спогадами мушу жити,
Так сильно я засумував.
Я не хотів раніше чути,
Настала мить;
Назад роки не повернути,
Аж хочу вовком я завить.
Отак живу щоб просто жити,
Свою домівку пригадав;
І захотілося запити,
Так сильно я засумував.
Невже я прагнув саме цього,
Ну дай отвіт?
Мені це треба, а для чого,
Життя я вичерпав ліміт.
Сім"ї не бачу все працюю,
Для чого гроші я коплю;
Що день то більше я сумую,
А от чи правільно роблю.
Дружина дома десь далеко,
А чи сама?
Чикати нам завжди не легко,
І в цьому є моя вина.
Цих грошей завжди буде мало,
Потім і нині !
Бажання жити вже пропало,
Як не крути я на чужині.
Давно вже хочу все покинуть,
І їхати до доми,
А вечорами як нахлинуть,
Валюся спати від утоми.
Робота часом набридає,
Це все чужина;
І думка спокій підриває-
А з ким тепер моя дружина.
Закрию очі знов вона,
Ця думка дошкуляє;
Бо в цьому є моя вина,
Із ким дружина засинає.
Отак хотів я заробити,
Таке воно життя;
Не вмієм ми його цінити,
Назад не буде вороття.
За обрій сонечко сідає,
І знов домівку пригадав,
На очі сльози наганяє,
Так сильно я засумував...
