Я "називаю її раєм, оту хатинку край села",
Мене в далеку, у дорогу, стежка від неї повела.
Хрестила мати вслід рукою, в очах непрохана сльоза
І тато кліпнув, враз злетіла із вій солена та роса.
Відтоді не один десяток років відкрив свій новий лік,
Усмішка ж тепла тата й мами стрічає знов біля воріт.
Пахне дитинством: пиріжками, у склянці із берези сік,
Спадає тихо так додолу рожевий яблуневий цвіт.
Лиш серце крається у щемі, все більше, у прощання час,
Батьки лишаються чекати, а далеч уже кличе нас.
Візьму в дорогу окрайчик хліба, супроводом Божий глас,
Й землиці грудочку - дух мого роду, його магічний пласт.
14.02.14
Спасибо, Сергей! 
