Не дивись в моï очі так пильно,
Не шукай в них ранкову росу ...
Моє серце до крайнощів схильне -
Я цей хрест свій крізь роки несу ...
Не вдивляйся ...Там плаче дощами
Листопадовий крик журавля ...
Я навмисно лишаю між нами
Непорушений кроками шлях ...
Я так довго ховала від тебе
Тихий шепіт незронених слів ...
Не вдивляйся так пильно...не треба
Проникати у тайну вітрів ...
Не дивись в моï очі так пильно,
Не шукай в них зображень чужих ...
Недовіра морозить могильно
Кожен видих і кожен твій вдих ...
На півкроку залишилось стежки,
На півмріï залишилось днів ...
Не вдивляйся в лякливу мережку,
Якщо більшого щастя хотів ...
Тут так багато частки «НЕ» -
Тому що вірш твій про сумне…
Йому ти кажеш - НЕ шукай
Занедбаний тобою РАЙ…
Підозри знищили ДОВІРУ,
В усьому треба мати міру!
Можливо інше він хотів
Та зрозуміти не зумів,
Що щастя більшого немає,
Коли любов в душі палає,
Обидва прагнуть злагоди і миру -
Лише тоді сім‘я щаслива!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А може він просто не знає, чого хоче насправді.
Тому може він і вдивляється у очі, аби знайти там відповідь на своє запитання.
Сумний віршик, навіть трохи віє безнадією, але я сподіваюсь, що днів ще залишилось багато, і він зрозуміє, що хотів саме цю лякливу мережку.
Гарний віш Любовушка
Тримай рівновагу, друже, крайнощі завдають багато шкоди.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00