Січневий дощ настирливо січе,
На во́гких вікнах креслить піктограми.
Схилюсь тобі на стомлене плече -
Така шалена відстань поміж нами!..
Така глибока прірва у словах,
Таких неспівпадінь і заперечень...
Допоки сніг виборює права,
Ми на межі проще́нь і самозречень.
Допоки іній зранку крадькома
Фольгою огортає сонну липу,
Мені болить ця вижухла зима
До хрумкоту суглобного, до хрипу...
До наростань серцевих амплітуд,
До німоти, що тисне невимовно!..
Рятую душу вперто від застуд,
А від любові? Це ж невиліковно.
І в нас дощі,
Зима - чекаєм снігу,
Промокли від дощу поля й кущі,
Лиш сніг додасть нам радості і втіхи,
Пальто одягнемо і знімемо плащі...
Дякую за чудовий вірш!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, друже, вже й задощило... Сьогодні у нас похолоднішало і навіть зрідка пролітали сніжинки... Може вже й сніг з дня на день піде? Дякую Вам за приємний експромт!