Година темна і страшна...
Я від куми іду додому,
Долаючи дорогу,втому...
У мріях- кава запашна...
Собачий гавкіт рушить тишу,
Десь загадково пугач "уха"...
У мене вже, як в зайця вуха-
Я чую навіть в нірці мишу...
Мене підтримує "Андроїд"-
Тихенько щось собі мугиче.
Я намагаюсь крок пришвидчить...
...Аж раптом...Леле!!!! Гуманоїд!!!
Іде-бреде собі помалу;
Такий худий,довготелесий,
Ще й світиться в районі чресел...
У мене серце ледь не стало...
У мене аж потерпло тіло...
-А що,попалась???-ниє думка...
А у руках- з банками сумка...
Ну нею я його й огріла...
...Без пам*яті зайшла до хати.
-Чому сама?-донька питає:
А тата поруч ,що-немає?
Тебе він вийшов зустрічати...
Підозра в мене промайнула...
А тут- і чоловік з фінгалом,
На поясі -висить ліхтарик...
-То ж я милесенького "вдула"!!!!
...Хоча й давно усе те сталось,
Ми вигляд робимо уміло,
Що й досі нам не зрозуміло,
Що тої ночі відбувалось...
Та все частіше помічаю,
Що чоловік ніжніш воркоче,
З любов*ю зазирає в очі...
І що з ним сталося?...Не знаю...