|
Коли дощ цілував мокрі шибки,
Ти мовчав, ледь затиснувши зуби,
Засинав, не закривши фіранку.
Ти на неї чекав? Правда, любий?
Коли дощ обіймав сиві вікна,
Ти зітхав, ледь затримавши погляд,
Розривав своє серце на шмаття,
Ти стогнав, наче вітер бездомний.
Коли дощ на веранді уранці
Танцював божевільні етюди,
Ти на неї чекав - безсумнівно.
Ти не дощ піджидав... Правда, любий?
А вона не прийшла - бач, так треба -
По осіннім калюжам - безглуздо
Ти пустився тікати дощами.
Ти її доганяв... Правда, любий?
Ти тепер мокрі шибки цілуєш,
Ти за нею дощами і градом
Безперервно по світу блукаєш,
За тобою - твоя ница правда.
Хтось уранці відкриє кватирку,
Теж мовчатиме, зціпивши зуби,
Тільки ти тепер будеш не поруч -
На фіранках дощем... Правда, любий?
Хтось, можливо, уже зачекався
І зітхає, ковтаючи осінь,
Ти тепер не чекатимеш, любий...
Ти ітимеш туди, де не просять.
ID:
448462
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 11.09.2013 14:05:16
© дата внесення змiн: 11.09.2013 14:05:16
автор: Siya
Вкажіть причину вашої скарги
|
