Ти вже не мій—моя любов розп’ята.
Іди. Поповнюй ницості ряди.
У неї ти четвертий, може, й п’ятий.
Мені б ти був єдиним назавжди…
Вона пограється тобою і покине,
А ти тоді прийдеш на мій поріг.
І плакати будеш, що дуже винен,
Що втратив це кохання, не зберіг.
А я тобі дивитимусь у очі
І слухатиму ці слова дурні.
Ти ж сам пішов—чого від мене хочеш?!
Тепер це все розказуй не мені.
Я стану гордо на своїм порозі,
Тебе гонитиму в принизливих словах.
І ти підеш. А я… відпущу сльози.
На землю впаду, мов безкрилий птах.
Моя любов вогнем обпалить душу
Й залишить незагоєні сліди…
Аби ніхто цю тишу не порушив,
Іди, іди,прошу, ти тільки йди…
Ти вже не мій—моя душа розп’ята.
А за порогом все твої сліди.
Таких, як та, у світі пребагато,
А я була б твоєю назавжди…
ОЙ, наскільки знайомо, тому мурашки пробіглися по шкірі. Страждаємо, та любимо, хоча іноді треба бути рішучішими і плюнути на гордість...та ми це розуміємо надто пізно.
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00