Про таких, як ми не пишуть романів,
І навіть не виділяють колонки в газетах.
Ми заслуговуємо лиш на «дурнуваті».
Такі прості і навіки німі..
Промиті вуха як завжди нічого не чують,
А лікті, покусані тобою, щемлять
Від давно не прасованої білизни.
Ти видавлюєш мене, як сік з лимона.
А твої бронхи болять
Від сильнодіючого напою,
Як завжди акцизного.
Тут і далі,
Ми доповнюємо один одного
Ранами й синцями,
Що так чи інакше зійдуть на тілі,
Як насіння волошок,
Невинних і вбивчих.
Це будуть дуети, натхненні пари,
Квітчасте поле худих гематом.
Одні риють ями, щоб там поховати кохання,
Ми ж для того, щоб воно проросло.
