Я - на війні! Із ким? З собою!
І полонених не беру!
У цім гроссмейстерськім двобої
Так чи інакше, я - помру...
У завойованій частині...
А в іншій- феніксом воскресну...
У слів збудованій вощині,
У диво- райдуг перевеслах.
У кожній росяній краплинці
Я віднайду свої утрати.
У шовком вишитій торбинці
Я буду мудрість зберігати.
Я напишу вірші найкращі
На глибах чорного граніту.
Святим вогнем здолаю хащі
Мого зруйнованого світу...
І відбудую. По цеглинці.
Збиваючи до крові руки.
І хай літають, як ординці,
Душевних мук голодні круки.
Я не злякаюсь більше болю-
Бо загартована в стражданнях,
Ціную людяність і волю,
Від хоті відрізню кохання!..
Навчуся жити, ніби м'ячик-
По мудрих фізики законах:
Чим дужче б'ють- тим вище скаче,
І у воді брудній не тоне...
Я тебе люблю, Любавушка
Я прикриваю з тилу.
"Кто душу свою погубит, ради Господа - тот спасет ее." - это и есть борьба внутри нас. Нужно победить зло в себе ради добра в сердце.
Я верю у тебя все получится, ты умничка.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти- справжній ДРУГ! З таким тилом ніякий бій не страшний!