Всіх губернаторів зібрав
Пан Президент на цю нараду.
Питання їм такі задав:
Чи можуть дати собі раду?
Чи кошти є на зарплатні?
Чи все як слід, у нас працює?
Чи задоволені усі,
Чи, може, часом, хтось бунтує?
- У нас бастує шахтарня!
Їх не влаштовують зарплати, -
Мовив донецький голова.
- Та звідки більші їм узяти?
- А хто бюджет у вас з’їда,
Мов білка у ліску грибочки?
- Та все освіта клята ця:
Навчальні заклади, садочки!
- Облегшіть трішки їм улов.
Бо шахті їсти більше треба.
Зробили так. За місяць знов
Позвав їх Президент до себе.
- Ну, що? Як справи йдуть, кажіть?
Чи шахтарі вже не бастують?
- Продовжують!
- А вчителі?
- Як працювали, так працюють.
- То заберіть від них усе
Для переможного моменту.
Забрали. Виконали й це.
За місяць – знов у Президента.
- Ну, як? Що скажете мені?
- Немає змін, все ті ж клопоти.
Бастують далі шахтарі,
А вчителі йдуть на роботу.
Задумавсь Гарант на мить.
Задурно відробляють вахту...
- А що, як платний вхід зробить
В навчальний заклад? Гроші – в шахту.
Й прицмокнув. Видохнуться вже!
Підуть, як милі, бастувати!
Місяць минув. Знов Київ жде
Голів, щоб звіт від них прийняти.
Приїхали.
- Щось є нове?
- Та шахтарі бастують далі.
- А вчителі? Працюють ще?
- Весь тиждень тиснуть на педалі.
- Як? І за вхід тепер платять?
Вчать дітвору, не нарікають?
- Як в понеділок забіжать,
Так в п’ятницю домів вертають.
