На уряд часто нарікаєм,
Дарма..
В житті ми білше за них маєм,
Хоча у цьому їх вина.
Вони не вміють вже радіти-
Простим речам...
Котрі не можна оцінити,
Життя без цього просто хлам.
В житті гармонію ту мати,
І просто жити...
Сміючись - плакати , ридати,
За гроші це їм не купити.
Вони як звірі у неволі,
Хоч клітка золота;
У них все є - в душі лиш кволі,
То марно прожиті літа.
Не треба Бога нам гнівити,
Не ті часи...
Бо є що їсти, є і пити,
Прощення тільки попроси.
А їм я навіть співчуваю,
Як сонцю не радіти...
Бо я давно і твердо знаю,
Раз народився - треба жити.
Не ми - вони хай сльози ллють,
Їм спокою не мати...
Як білка в колесі живуть,
Це їм потрібно нарікати.
Їм не підвладна Божа ласка,
А в нас це є...
Ви зрозумійт мене будьласка,
Здоров'я Бог лише дає.
Поки не пізно зрозумійте,
Не треба нарікати;
На них не ждіть, а просто дійте,
А їм потрібно співчувати.
