стрибати за тобою в прірву
ще не кінець, а лиш початок
молюсь тобі, що далі пІду
але тікаю на Хрещатик
але лежу серед Майдану
така роззброєна і гола
Кричу-подайте Чемодана,
або кастетом дайте в морду
щоб більш не кидалась надарма,
у прірву як додому в постіль
щоб не любила ту я лярву,
що всі роки люблю я поспіль
о люди, дайте хтось бетону
полийте хтось мене бензином
бо я в собі скоро потону,
бо скоро вже в собі загину
хоч хтось ударте з перехожих
тай по обличчі, по всіх лицях
щоб я не була більше горда,
бо бачать всі-мені не личить
мене побийте до напівсмерті,
віддайте голодним псам
дайте в снігу холодному вмерти
бо скоро помру, але сам
закидайте мене сарказмом
іронією втопІте
мої метафори й фрази
пошліть на епітет
та не дивіться ви на мене
очиськами пустими зовсім
я не боюсь, я не скажена
померла щойно в собі просто.
