Зіркам небесним і планетам, теж,
Здається, важко втримати до меж
Таємні пристрасті людей науки,
Які вчувають, часом, дивні звуки
У просторах степів космічних.
Бо, може, хтось іще незвичний,
Не так як люди, десь – живе!
Десь є життя!(?). Щось не нове.
Ходили, ходять гасла всюди. Майже скрізь.
Завжди якусь шукають істинную вісь.
І хай шукають. Та без бід.
Щоб не розтанув, потім, древній лід.
Хай краще пристрасть, тільки менша, буде.
Але не так. Не пошук люду.
Нехай лишиться для романтики воя̀жу.
Між парами. І без вальяжу
Вони закохано поглянуть в небеса:
«Прекрасні зорі. Небо. І краса!»
