Уяву розбито…Куди тим сонетам…
Холодні блокноти, пропахлі, з вином
І люди вигадують «стиглі» памфлети,
Про втрачених літом словесних судом
Куди тим памфлетам…Вгамовані крила…
Шукають відважні, десь, хибні думки
Блукають на морі похмурі вітрила,
Втопили безсоння ті мудрі книжки
Куди тим книжкам…Розплакана совість…
Болять від негоди самотні дива
Отруйним чорнилом писали ми повість,
Така маячня ще відверто жива
Скінчилася кава…Куди тим долоням…
Відчутно палають у небі вітри
Пульсуюча кров оживає у скронях:
«Останнє сміття із паперу зітри…»
