Далеко за обрієм місто видніє,
Елегію стелить той шлях пелюсток
Мандрівка закінчує день – сутеніє,
Ховається сонце від дивних чуток…
-----------------------------------------------
Художнику тепло – нарешті він бачить,
Мету свого щастя, далеких стежок
«Той Голос правий…» Можливо пробачить,
Репризу миттєвих та щирих думок…
Про щось говорили «фарбовані» душі,
Не слухав дурниці – даремні слова…
Що скажуть по-суті охмарені туші?
Надію в туманності тихо вдава…
«Той Голос правий…» Думки невблаганні…
Нарешті собі він таємно сказав
Темної ночі прийшло це зізнання,
Голос «мовчазно» такого не знав…
«…знайдеш пелюсткові шляхи серед бруду?...»
Овації друже!Я все віднайшов!
Ось докази – жити ще буду!
Зашитий дощами той зморений шов…
Браменний стук…Дібрався до міста,
І наче знайомою лишиться ніч
Хатини навколо... «Боже…як чисто!»
Вже треба спочити, чекаючи клич…
«Ні, не уява…»Глибоке терпіння…
Окрилене тіло порине у сон
І може вночі розпорошить веління,
Знайшовши листи у пелюстках вікон…
