День бавиться в посмішці, несміливо розсипаючи весняні промені сонця, ніжно золотить гілочки мімози. А їх так багато в руках Жінок.Так буде. Адже один з найкращих весняних днів – день Краси, Ніжності і Любові – присвячений Жінці. Якою ж вона прийшла в сьогодення? Озирніться навколо… Поруч з вами – Мама, стомлена і турботлива, ласкою і добротою розділить ваші тривоги і примножить радість. Кохана, щаслива вашою любов’ю в прагненні злитися у високому почутті воєдино. Рідні, близькі, друзі, колеги – жінки, що поруч з вами, створюють той чи інший мікроклімат – мікросвіт, визначають вашу життєву дорогу. Без них вона була б недовершеною, однобічною, нецікавою… Подаруйте їм, Єдиним, Добрим, Ніжним, свою посмішку, своє тепло, своє розуміння. Подаруйте їм букетик весняних квітів або найчарівніших троянд. І нехай крапельки роси прикрасять ці квіти, а ваша любов і тепло ніжно пломеніють у різнобарвних пелюстках.
Я тобою живу
Олеся з донечкою завжди з радістю чекали весняного свята. Лише раз у рік до них приходили довгоочікувані любов і кохання. Сьогодні вони зустрічалися з татком і були щасливі …
До Олесі кохання прийшло непомітно, вмостившись скраєчку в серці, чекало свого часу.
Заміж за Сергія вийшла (так тоді думала) з двох причин: він завжди був поруч і вперто домагався її руки, а також кликав поїхати з ним в зарубіжжя (продовжував службу понад термін). Це, мабуть, найбільше вплинуло на вибір, адже так цікаво в далині чужих міст.
Та все: і новизна невідомого життя, і нові матеріальні можливості – стали побічними. Щастя поселилося в серцях і купалося в їхньому коханні. Ось тоді і зрозуміла Олеся, як давно вичікувало її кохання, а розлившись, заповнило її всю. Коли народилася Януся, щастя набрало таких обертів, що, здавалося, ніяка сила його не зупинить.
Так і жила Олеся сім щасливих років. Вже давно повернулися додому, але майже не помічала змін, закрутившись у щасливому вихорі сімейного життя.
Виховували доню, бігали на роботу, а вечорами щасливі пили каву і розповідали одне одному про все, чим жили.
Їй заздрили подруги та Олеся не ображалася от тільки, заглядаючи у вічі Сергієві, часто ловила в них смуток, який в одну хвильку ховався в посмішці чи обіймах, заспокоюючи її серце.
Як би ж знала тоді, що лихо вже поруч, можливо … Ні, нічого неможливо. Просто, до Сергія прийшла любов, інша. І Сергій розказав про все Олесі.
А може він втомився завойовувати її кохання і чекав такої ж віддачі? Це сьогодні, через багато років, так думає Олеся. А тоді образа зради заполонила її, і вона не попросила залишитися. Подруги радили боротися, донечка просилася до тата, а Олеся, горда і самотня в своєму безмежному коханні, щоночі думала, усе зважувала і прощалася з коханням назавжди.
Олеся довго не бачила нової судженої Сергія, не хотіла розчаровуватися, порівнювати. Вірила, що Сергій обрав найкращу. Яна довго не змогла переносити тугу за батьком, щоночі зривалася, кликала, плакала. І одного разу разом з донечкою, така ж горда, але розгублена, Олеся подзвонила у двері Сергієвої квартири. Двері відчинила молода, красива, золотокоса жінка і щиро попросила до кімнати. Назустріч уже поспішав Сергій, широко розкинувши руки, пригорнув їх з донею. Олеся так розгубилася, що заздалегідь продумані слова вилетіли вмить. Просто і щиро сіли до столу, а Януся забралася, як і колись, на коліна до татка. Щастя усміхалося і в цій хаті, і Олесі стало легко тут. Наталя не вибачалася, не ховалась зі своїми почуттями. І Олеся зрозуміла: її Сергія люблять. Він потребував саме такої любові.
А їй залишилося весняне свято. Сергій завжди пам’ятає своїх дівчаток, приносить подарунки і квіти.
Вони так і залишилися часточкою його життя. Олеся живе цими короткими зустрічами від свята до свята: викорінювати своє безмежне кохання, що так допомагає їй у житті, зовсім не хочеться. І чекає квіти, не кохання, квіти поваги і пам*яті.
Кохання вам, милі жінки!
ID:
319542
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.03.2012 12:27:36
© дата внесення змiн: 03.10.2013 21:02:33
автор: Тетяна Луківська
Вкажіть причину вашої скарги
|
