Серце одиноке, тебе я шукаю –
відізвись! В погоні за світлом жити звикаю,
Осіннім сонцем вечірнім палаю,
У вогонь яскравий гарачий лечу – згораю.
Душа тонка й легка, як нитка Аріадни
Із лабіринту йде чи знову там блукає.
Шукає відповідь на вічне запитання:
Дорогу в рай хтось смертний пам’ятає?
Можливо хтось мені підкаже
Куди іти чи де стоять на місці?
Момент той істинний я бачу вже
Кохання величі озера чисті.
Чому цього не вчать у школі?
Чи в коледжі, а може в універі?
Дорослі діти каруселі долі
Гойдаєм й серця відчиняєм двері.