Я згадав про той сон,
Коли щастя таке незрадливе і чисте
Неквапливо пройшла, повз морозних вікон,
Одягнувши з зірок те чарівне намисто
Ця чарівна краса мене зчарувала,
І забрала кудись моє «темне» обличчя
Звідки вона цю журбу відчувала,
Яку так захотілось сховати в сторіччя?...
І так хочеться щось розказати,
Доторкнутись до неї і відчути тепла
Але як цю любов показати?
Неумілість давно… ті слова вже знесла…
--------------------------------------------------------
Та це лиш тільки сон…
Хоча в реальності та сама мрія:
Щодня чекаю щастя у вікон
Та все ж…потрібна моя дія!
