В самотній тиші залишилася довіра,
Її тверезий розум кинув на розправу
Ніхто у щастя щиро не повірив,
Любові до життя лишилося так мало…
---------------------------------------------------
І зло вже визначило смертну долю,
Бо вже немає для життя альтернатив
«Самотність загартовує буття і волю!»
Закінчився,нажаль,примарний позитив…
А далі буде все нормально?
Нікого він не слухає – усі пропали:
«Будь ласка, говори – та лиш формально!
Абсурд цих слів прояснення не дали…»
Тепер скитання,терпеливість,муки,
І суперечки внутрішні добра та зла:
«Не передам нікому в руки!
Ніяка та любов розрадить не змогла!!!»
Сказати більше сил уже немає,
до слів той інтерес невпинно згас
Мабуть чогось ніхто не знає,
І неквапливо лине… той «абсурдний» час…
