Та це лише момент, не більше ніж життя!
Чому вже він і визначає цю свободу?
І розкриваєш крила – та в чиє ім’я?
Яка мета кидає сіль у прісну воду?
А чи можливо так буває часто,
Коли цей стан вже хвилював усіх?
Тому і знаєш відповідь: «Ого, це класно…»
А хто тоді, цим сенсом «просочитися» і зміг?
Знайшлися вже сміливці?Ой, та годі!
Давно вже «необхідність» впала низько!
І десь так іронічно чути : «Потім…»
Знайшли свободу ?Що, вже близько?
Куди тоді вже бігти?Де сховатись?
Нема шляхів, залишилась одна стежина…
Ось так сміливості в грудя̀х набратись,
«Пробачити й забуть» – оту страшну зневіру…
Пройде той час і все збереться,
Не буде тих страждань, прокинеться любов
Але коли та внутрішня стіна не розіб’ється,
Не зупинюсь ніколи говорити – знов і знов!
------------------------------------------------
Хоча не зрозумів, все те що «хтось» сказав,
Безглузду думку кинув на проблему
Але признайсь – десь голос там єхидно «закричав»:
«Дивись людинко, не розводь дилему!»
