Як вихор, що лине в степу,
Так і серце його романтичне
Прокричало йому «Я люблю!!»
Ось нарешті – настав час ліричний…
Він нарешті знайшов те кохання єдине,
Через стільки рокі̀в що блукав
Щоб зустріти те щастя – таке незрадливе,
Кожен день він боровся, болюче страждав
І вона…як самотня,маленька та пташка,
Все так довго одненька літала
Лиш одне так хотіла – єдиного щастя,
Кожен день як надію, життєву плекала
Ось нарешті…зустрілись дві долі,
Покохали назавжди – так щиро й природно
Сторінку життя свого пишуть поволі,
Їх розлучить лиш смерті, та жахлива безодня…
