Того дня поїздка привнесла в мене досить велику порцію втоми. Знесилену й бліду віз мене зі швидкістю 60 км/г поржавілий чотирьохколісний гномик. Я, як завжди, рахувала хмарки, втікаючи поглядом за обрій. А небо закуталося в пухке антрацитове покривало, від чого духота залазила за комір, знаходила там утому, й вони удвох заколисували мене піснею потертих коліс об надщерблену дорогу. Для того, щоб хоч трохи розбурхати свій мозок, починаю вивчати людей. Вдивляюся в аж надто беземоційні обличчя і намагаюся уявити на них посмішку. Придивляюся до взуття, брудного та стоптаного, малюю мапи подорожей цих маленьких пустельний човників.
Тільки б не заснути, тільки б не проґавити свою зупинку!!! Згадую нудні вірші, які колись з такими муками втискувала до своєї голови, вивертаю пам'ять назовні. Трішки відволікаюсь від дрімоти, та все ж відчуваю, що надовго моїх зусиль не вистачить.
Майже здаюся, останні краплі свідомих думок випаровуються й зливаються з їдким запахом полудня й пилюки…
Аж тут вибух, стрімкою ударною хвилею наштовхуюся на густу блакить дитячого погляду. Застигаю й по хвилині опускаю очі. Відчуваю, як маленьке дівча дивиться на мене, легко й просто відчиняє й розглядає мене зсередини. Впевнена, що вона знає про що я думаю, і що боюся відірвати очі від своїх стоптаних кедів. Боюся зіштовхнутися з тією чистою, на диво, дорослою і вистражданою блакиттю її великих очей. Мене охопила розгубленість, яка доливала свинцю в м’язи, руки почали нагадувати аморфні фігури з-під сюрреалістичного пензля.
Пропустивши через легені кілька великих ковтків повітря, приходжу до тями. Роблю зусилля, та повертаю голову в сторону дівчинки. З полегкістю розумію, що її зацікавленість мною уже перейшла на жіночку, що сиділа поряд. Це дає мені трохи часу роздивитися своє віддзеркалення в її блакитних очах…
Отямилася тільки, коли гномик похитуючи боками від’їхав від мене в напрямку місця, що у маршрутному листі прописане як кінцевий пункт призначення. Перевірила речі, чи бува нічого не залишила гномикові на пам’ять. Чіпляюся у важкі сумки й роблю декілька кроків. Та тут згадую дівчинку з дорослим поглядом та відсутністю волосся.
Вона була хвора на рак.
