Хтось із письменникiв вигадав, що хризантеми пахнуть смертю.Для Іванки вони завжди пахли його парфумами, шкiрою, волоссям...I осінньою ватрою,куди вкинула перші дівочі мріï. Тільки мріï - вірші чомусь зберігала.
Коли цвітуть хризантеми,
зустрічаємось ми з тобою.
Тодi по свiту лунає
радicть шкiльного дзвоника
i з дерев опадає
перше осiннє листя...
Iванка перебирає сухi листочки думок, зв'язує ïх мiцною ниткою логiки,ставить у дорогу вазу розрахунку,а вони розсипаються, розлiтаються, не тримаються купи.
Бiль не може бути логiчним, страждання не буває вмотивованим.На холодних протягах розчарування облетіли пелюстки Iванчиних iлюзiй . Тільки засушена хризантема щоразу,як вона відкривала щоденник,навіювала сни про минуле.
То хризантема з "його" букета.Наламала цілий оберемок, поставила у воду і майже повірила,що то- від Олега.Якби не пам'ять про звичку коханого дарувати тільки троянди, повірила б повністю.
...Тоді цвіли хризантеми, повітря дзвеніло чистотою, у прозорому небі малювали кола пташині зграї."Птахи літають колами, Олежику, невже їм пора у вирій?"-"Так,кохана.Ось і хризантеми запахли прощанням".-"Прощанням?Але з ким?"-"Із літом, Іваночко, з літом".-"Хризантеми не можуть пахнути прощанням, вони завжди пахнуть тобою".-"Мною?Що ж , зі мною теж потрібно прощатися.Я незабаром від'їжджаю".-"Але ж ти повернешся?!"- "Звісно,кохана, адже люди теж літають колами"...
--Ні,Олежику, люди вже не вміють літати,-сумно перечить Іванка, вдивляючись в самотнє вікно.-То тільки квіти можуть перетворюватися на метеликів.А ти так і не повернувся до мене.Одружився за кордоном.Там, вочевидь, не цвітуть хризантеми і немає жодної іншої квітки, яка б так ховала в собі запах споминів.Бо хризантеми завжди пахнуть спомином, навіть тоді, коли люди шукають в них запах ілюзій.
