* * *
Я вже не зву тебе своєю,
Вже не цілую твоїх губ
І не розлaмую вже скелі,
Не маю сильних й ніжних рук.
Булó все сном, як мáнна тиха,
З’явилось щастя й пронеслóсь.
Нас лише вкрила його втіха,
З нами погралось і втекло.
Павло Гай-Нижник29 березня 1991 р.Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.37.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.64.
