Молодість гуляє полем,
Все збирає квіточки.
І не бачить, в горизонті,
Лісу вікові дуби.
Сонце їй не палить шкіру,
Не підштовхує у тінь.
Вона йде червоним маком,
Мов казковий білий кінь.
То стоїть, чогось завмерши,
То зривається в галоп.
Крізь ковиль минають роки,
Та все ближче горизонт.
А у затишку листв`янім
Дивний спів малих пташок.
І рятуючись від спеки
Робиш в глиб за кроком крок.
