Степ широкий вирвами побитий,
По під річку очерет сухий.
Мов гадюка там окоп поритий,
Все завмерло, світ ніби німий.
Кров червону глина вже впитала,
Почорнів від вогнища бур’ян.
Ще недавно смерть навкруг гуляла,
А тепер встелив густий туман.
Річка ледве хвилею хлюпоче,
Вже не стогне, не реве Дніпро.
Земля тихо, тихо прошепоче:
-Я твоя, відчуй моє тепло.
Прийде час і сонце ще засяє,
Рідний край на повну зацвіте.
Степ широкий знову забуяє.
А Дніпро могутній зареве!
5.03.24р. Олександр Степан.
