Голубине озеро
Зажурився голуб над розореним гніздом,
Над коханої голубки мертвим тілом,
Жовторотим пташенятком цвіркуном,
Що матуся захистити хтіла.
Ой, не стала горлиці та справа до снаги,
Ой, не врятувала ні його, ні себе,
Налетіли раптом хижі круки-вороги,
Блискавкою чорною із неба.
Та й уп‘ялися у тіло молоде,
Гострими кривими пазурами,
Але прийде ще розплата, ой прийде,
Посміється доленька над вами!
Полетів той голуб сизокрилий сам,
У кубло вороже на схід сонця,
Мститися за смерть заклятим ворогам,
Ненаситним до крові чужинцям.
Гей, ви круки, криводзьобі воронки,
На двобій виходьте, чорнокрилі!
Будуть гнити ваші прокляті кістки,
У глибокій крижаній могилі!
Вдарився стрілою в груди ватажку,
Вирвав назавжди злодійське серце,
І упав розтерзаний при самім бережку,
У прозоре степове озерце…
Обрій понад степом полум‘ям горить,
Котить вітер трав могутні хвилі,
Голубине озеро під місяцем блищить,
Ворон кряче на старій могилі.
