Час героїв(Умовно придатні)
Народився Гриня хворим,
За два місяці до строку,
Як пішов учитись в школу,
Часто пропускав уроки.
То бронхіт, то пневмонія,
Кір, кашлюк і паротит,
То хронічна анемія,
Бо поганий апетит.
Руки терпнуть і німіють,
У очах літають мушки,
А вночі матрац мокріє,
Треба нести на просушку.
Міопія мінус десять,
Глухота на ліве вухо,
Під очима баньки висять,
Бо із нирками все глухо.
Ревматизм погриз суглоби,
І у серці клапани,
Але Гриня, слава Богу,
Все ж доклигав до війни.
Поруч з ним стояв Микола,
Той родився п’ять п’ятсот,
Не хворів нічим ніколи,
Їв усе і пив компот.
Потім десь у третім класі,
Коля спробував цигарку,
Потім став потроху квасить,
Заглядать, як кажуть, в чарку.
Ну, а потім покотився,
Зверху вниз і навіть нижче,
В двадцять п’ять конкретно спився,
Проломив здоров’я днище.
Розтовстів, заплив весь жиром,
Переніс мікроінфаркт,
Шлунок виразка пробила,
Хворий весь кишковий тракт.
Вени гроном виноградним,
Понабухли на ногах,
Геморой, будь він не ладний!
Грижа вилізла у пах.
Від ваги став тиск високий,
Повело у бік хребет,
А у тридцять вісім років,
Десь узявся діабет…
Та Микола, все ж зібрався,
Одягнувся, як там зміг,
День не пив, не похмелявся,
І придибав на своїх.
Далі височів наступним,
Говірливий Ігорок,
Веселив усіх присутніх,
У руках важкий ціпок.
В нього все було нормально,
Мав здоров’я на меті,
Але не везло фатально,
Ігору у цім житті.
То впаде із мотоцикла,
То потрапить під машину,
І його гіпсують звикло,
Накладають вправно шини.
Ставлять на шурупи кістку,
Наскрізь протягають шпиці,
Знову стане там де слизько,
Знову їде до больниці.
Якось в друга на весіллі,
Втрапив у відкритий люк,
І лежав в бинтах суцільних,
Як спеленаний малюк.
Працював на пилорамі,
Там залишив кілька пальців,
Із балкону випав п’яний –
Не давали йому шансів.
У палаті інтенсивній,
Десять місяців прожив,
І хоч був цілком пасивним,
Череп в двох місцях пробив.
Ліжко здвинули під стіну,
А там висів монітор…
Тепер носить він пластину,
Й шрам на лобі, як узор.
Так і жили козаченьки,
Хто в лікарні, хто в травмпункті,
І раділи помаленьку,
Що до ліжка не прикуті.
А коли героям впало,
Років 100-150 на трьох,
Їх держава відшукала,
Як і інших багатьох.
Час прийшов борги сплатити,
За щасливії деньки,
Що їм довелось прожити,
Без мороки і нудьги.
ВЛК таки признала,
Всіх придатними умовно,
Тож хронічні аксакали,
Долю прийняли жертовно.
Вийшов їм сказати слово,
Молоденький генерал,
Та як гаркне: - Слава! Слава!
Слава нашим воякам!
Нумо, соколи орлині,
Не журіться, вище носа!
Вся країна на вас нині,
Прямо дивиться, не скоса.
Тож на вас одних надія,
Наша віра й сподівання,
Ваша міць нам серце гріє,
Не лякайтеся зарання.
Не сидіти вам у танку,
Не літати в літаку,
Не крутити вам «баранку»,
Не стріляти з HIMARS-у,
Міномети, Джавеліни,
Це все точно не для вас,
Ви будете як окремий,
Так би мовити, спецназ.
Вам і бігати не треба,
Тільки у перед повзти,
Люто зиркати з під лоба,
Й страшно ворога клясти.
А як він вас всіх побачить,
Як дізнається що ви
Це еліта спецпризначень,
Розбіжиться, хто куди!
Так, що славні козарлюги,
Зараз швидко до аптеки,
Для підтримання звитяги,
Закупіть потрібні ліки,
Милиці, ціпки, корсети,
Ходунки і бандажі,
Памперси, бинти, лонгети,
Апарати слухові.
Один одного тримайте,
Щоб ніхто із вас не впав.
Ну, берсеркери, бувайте!
Час героїв вже настав!
ID:
993370
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сатиричні вірші
дата надходження: 08.09.2023 16:23:03
© дата внесення змiн: 08.09.2023 16:23:03
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
