|
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
ID:
976870
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.03.2023 10:49:50
© дата внесення змiн: 04.04.2023 19:29:01
автор: Денисова Елена
Вкажіть причину вашої скарги
|
Досить цікава, оригінальна історія. Це ще згадалася англійська народна пісенька про короля Піпіна - там теж навколишня обстановка із солодощів різних була:
