....Він стояв під моїм будинком, спершись на своє авто, яке надзвичайно йому личило....кажуть, що авто описує характер власника. Хм...можливо, але в цьому випадку він пасував цій машині не менше, ніж вона йому. Схрестив руки на грудях і просто дивився...у моє вікно...
Телефон завібрував, але я вже знала, хто дзвонить...
- "Подивися в вікно, сонечко!"
Його голос викликав на тілі тисячі мурашок... це так неправильно! Ні, це просто катастрофа! Яке ще сонечко! Та він просто хам!
Але я винонала його прохання... тіло не слухалося розуму, коли відчувало на собі його погляд.. Боже, цей погляд спалював все. Всі мої спроби бути подалі від нього...
"Він - кримінальний авторитет" , "Він - хуліган" - кричав мозок...
Я все це знала, але невідома сила притягувала мене до вікна, і я підкорилася..
-" Що тобі треба?" - я спитала максимально серйозним голосом, але щемливе трептіння видавало моє хвилювання. Він знав, що я хвилююся. Він знав, що я подивлюся на нього очима загнаної здобичі, бо він був звір, якого боялися всі...
Але страх в моїх очах був не від можливої шкоди, яку він міг мені заподіяти, а від того, що я могла...закохатися.. Боже, невже я справді про це подумала? Здавалося, мої думки хтось почує...і від того тіло наче пробило струмом...
"Візьми себе в руки, Емілі!"
- " Я тут, - він зупинився говорити, бо побачив, як вона відкидає в бік штори, щоб відкрити вікно...і серце почало битися частіше,- щоб побачити тебе востаннє" - вимовив так тихо, як тільки міг...
- " Що? Що це означає?" - я хотіла сказати нехай би він забирався подалі, нарешті я спатиму спокійно без його присутності, але язик вже почав жити своїм життям і з моїх вуст вийшо зовсім не те, на що я сподівалася - " Не залишай мене! Не їдь! Не смій!"
Навіщо я це сказала? Навіщо, скажіть мені? Яке нещастя зі мною сталося? Щоб мені язик відсох!...Тисячу разів розум проклинув мене за сказане, але метелики всередині просто злетіли і затанцювали ламбаду...це просто неймовірно!
Цих слів було досить, щоб змінити все ...
За секунду він вже вліз в мою кімнату через вікно і подивився своїх темним поглядом в очі, які вже блистіли сльозами. Одна не витримала і скотилася по щоці.
В ту ж мить його палець змахнув на моєму обличчі солену краплю і ми застигли в такому положенні, дивлячись одне на одного...
Він - хуліган, мафія, який може все! Якому цілий світ зробить поклон, як перед королем, а я лише маленька птаха, яка в руках цього звіра виглядає ще меншою і слабкішою, ніж була. І це мені подобалося! До нестями подобалося, бо я знала, що він мене захистить від всіх і від всього...але не від себе!
Я сама стрибаю йому в обійми, обвиваючи шию руками. Мить і нас вже не зупинить ніщо... він поцілував так ніжно, як ніхто не вмів ....
Всіма силами хотів сказати, що без мене не зможе і дихати. І йому це вдалося!
- " Завтра я вкраду тебе! Ти моя і тільки моя!" - прошепотів він і пригорнув ще сильніше..
- " Що ж, якщо я й готова змінити своє життя, то лише заради тебе!" - відповіла я так, неначе це була шлюбна обіьниця. Ну і добре, бо я знала ,що дійде черга і до цього...
Ми створені одне для одного, як би банально це не звучало...
Я рада, що він приїхав. Моє тіло струмом пробирало від кінчиків пальців до шовкового волосся, яке він продовжував гладити в своїх обіймах.
Не знаю скільки ми так простояли, але зранку прокинулися поруч...
Він знав, що я живу сама. Батьки померли минулого року в автокатасрофі... він став моїм світом. І нехай би це світло ніколи між нами не згасало!....
ID:
976418
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.03.2023 10:20:27
© дата внесення змiн: 09.03.2023 16:06:53
автор: Христина Браун
Вкажіть причину вашої скарги
|
