Ожурений журбою
журавлиний клин
летить у засвіти
від рідної землі,
сльозу пускає
вже старезний млин,
кують підкови
коням ковалі,
дівчата в полотняних
вишиванках
на вечорниці
гУртом всі ідуть,
танцюють і співають
аж до ранку,
а хлопці-козаки
додому їх ведуть,
Чумацький Віз
на небі розіслався,
він без доріг
і без віків пливе,
козак з дівчИною
серденьком покохався,
сватів вже завтра
він своїх зашле –
ось так було
у нашій Україні,
із пам'яті не стерти
колорит,
як і не стерти
наші вільні мрії
і предків наших
вічний заповіт.
