Оповідання для дітей
Денис жив в одному зі сіл Харківщини. Він був звичайним хлопчиком: вчився у загальноосвітній школі, в четвертому класі, грав у вільний час у футбол з друзями на шкільному майданчику чи в хокей на замерзлому ставку, а ще… любив співати. Коли Денис навчався у другому класі, класна керівниця, помітивши інтерес хлопця до співу, запропонувала йому стати учасником шкільного хору «Боривітер». Денис погодився. Через пів року занять він уже виконував деякі сольні партії на виступах. Батьки пишалися сином.
Але тут у двері України постукала війна. Навіть не так, вона зайшла у Дім, що звався Батьківщиною Дениса, без стуку. І почала небажані дарунки роздавати – направо і наліво, у вигляді мін, бомб та інших засобів, які мають властивість своїми гучними звуками будити й піднімати із постелі пані смерть. І розбудили кістляву, набрала вона злості в очі та й пішла з косою поміж людей. Косила всіх, хто попадався їй під руку, не вибирала,чи це старець, чи дитя.
Люди зі села, де жив Денис, почали виїжджати.
- Може, і ми поїдемо? – спитав батько Андрій, зібравши свою родину на раду.
- Не хочеться покидати дім, в який скільки праці було вкладено, - мовила бабуся Тетяна й заплакала.
- Лишити зібрані власними руками овочі, зроблені власними руками закрутки, все, що є в домі, на поталу і їхати невідь-куди? А кізку куди подінемо? - спитала мама Ліда.
- І я проти того, щоб виїжджати, - мовив Денис. – Євген, мій друг, лишається. Ми з ним на ковзанах катаємось, коли немає повітряної тривоги, граємо в шахи, співаємо різні патріотичні пісні, правда, тихенько, в підвалі Євгена, щоб ворог, який міг би підібратися зненацька, не почув.
- Гаразд, - мовив батько. – Ще трохи поживемо в рідному селі. Але готуймо дух до того, що рано чи пізно нам прийдеться евакуюватись із Херсонщини.
Цей день незабаром настав. Коли російська ракета вдарила по школі, в якій вчився хлопчик (добре, що у ній тоді нікого не було, окрім сторожа, який постраждав), родина Дениса почала збиратися в дорогу.
Їм пощастило, на власній усі члени родини вибралися з пекла війни неушкодженими. Взяли в дорогу зі собою тільки найнеобхідніше – трохи продуктів, одягу і кота Васька. Козу віддали сімдесяти шестирічній тітці Наталі, яка навідріз відмовилася залишати свою хату. У її хліві жили гуси та кури, у буді - собака, в домі - два коти. Довго їхали тато, мама і їх син Денис автівкою, поки врешті решт не опинилися у відносно безпечному місці – в одному із районних містечок на Львівщині. Родині запропонували мешкання в гуртожитку від училища. Погодились. Денис почав навчатися в школі, яка була розміщена найближче до їхнього нового місця проживання. А тато Андрій на третій день по приїзді пішов до військкомату і став на військовий облік. Колись він служив в армії, тож мав певні навички поводження зі зброєю. Через тиждень батько хлопчика отримав повістку і пішов на війну. Всі члени родини були дуже схвильовані й зажурені, коли тато прощався з ними, але старались не показувати йому своїх почуттів.
Денис щодня згадував батька, він боявся, щоб його на війні не поранили, не вбили. «Боже, бережи мого татуся!»- говорив рано, в обід і ввечері. Але й пишався тим, що його батько - захисник. Хлопець теж хотів щось корисне робити для рідного краю. Але що учень 4 класу може? Ну так, він брав участь в акціях, що відбувалися у їхній школі. Малював малюнки для воїнів, продавав печиво, яке пік з мамою і бабусею, в їхньому навчальному закладі. За реалізовані кошти школа придбала воїнам медичні препарати й передала на передову через волонтерів. Але це мізер. Денис думав про своє місце у війні і придумав. Вирішив, що буде заробляти гроші для ЗСУ своїм співом. Став якось у центрі міста, до якого перебрався зі свого села, і завів «Ой, у лузі червона калина…», а потім «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…», «Подай зброю, мені, брате» й інші відомі українські пісні. Спочатку люди з недовірою дивилися на малого, слухали спів, але не поспішали нести гроші до скриньки, на якій було написано «Для ЗСУ». Та як дізналися про те, що дитина, яка співає, із числа внутрішньо переміщених осіб, і що батько малого воює в лавах ЗСУ, почали кидати гривеники навперебій. Однак містечко, в якому представники влади запропонували на період війни оселитися Денисовій родині, було невеликим. Майже всі, хто прогулювався в ньому центром, почули спів хлопчика. Тому він якось сказав мамі: «А давай поїдемо до Львова. І я спробую там заспівати. Може, більше зароблю і віддам для ЗСУ». «Гаразд, - відповіла мама. – Тільки треба купити колонку, хоча б найменшу, і мікрофон, щоб тебе далеко було чути».
Коли мама придбала потрібні речі, то повезла вже в перший вихідний, суботу, сина до Львова. Денис співав сім годин підряд, зробивши собі хіба що півгодинну перерву на обід. З того часу хлопець систематично, в суботу чи в неділю їздив з мамою до Львова і співав там на вулиці українські пісні.
Денис був вдячний людям за те, що вони кидали гроші до скриньки з написом "Для ЗСУ", яку він ставив перед собою, за те, що слухали його спів та підбадьорювали його. Вдячний хлопець і всім воїнам, які захищали й захищають рідний край від ворогів, й, зокрема своєму батькові – телефонує йому з передової час, коли має можливість. Дякує й мамі, без підтримки і допомоги якої він волонтером би не став. З вересня 2022 року хлопець з ненею ходить ще й до міської бібліотеки, де разом з іншими небайдужими до долі країни людьми робить окопні свічки для ЗСУ, плете маскувальні сітки. Все ж головним напрямком діяльності Дениса залишається навчання в школі та спів. Керівниця 4 класу хвалить хлопця, каже, що він старанний і відповідальний. І однокласники люблять Дениса за його щирість, працелюбність і жертовність. Хлопець передав до міського волонтерського центру «Промінь надії», який купує й відправляє на передову те, що потребують воїни ЗСУ, вже 207 тисяч гривень. Мріє зібрати 300 тисяч, але, каже, як вийде.
На День волонтера Денису вручили почесну грамоту від МО та подарунковий пакет із цукерками.
- Ти радий, що отримав за свою волонтерську роботу нагороду? - спитали хлопця в школі вчителі та учні.
- Так. Та найбільшою радістю для мене буде перемога України над Росією, і коли мій батько та інші воїни ЗСУ повернуться додому.
ID:
973490
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.02.2023 11:55:40
© дата внесення змiн: 14.02.2023 17:55:10
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Україна може пишатися такими дітьми, як Денис. Виріс справжній патріот рідної землі. 
Гарне оповідання. 
